histoire

Le samedi 25 mai, j’ai eu la chance de voir un film sur Simon Petlura d’Oles Yantchuk, qui s’appelle « Tayemnij Tchodenyk Symona Petlury », qui veut dire le journal secret de Simon Petlura. La salle du Centre Culturel Ukrainien  Paris était pleine de monde, et notamment de beaucoup de jeunes. C’est la première fois, que je voyais un film positif sur Simon Petlura, qui pour chaque patriote ukrainien, est considéré comme un symbole de la lutte pour l’indépendance de l’Ukraine. Sous la période soviétique, il était représenté comme « un ennemi du peuple  qui servait les intérêts de l’étranger », de plus une propagande insidieuse le montrait comme un antisémite notoire, ce qui est totalement contraire, à ce qu’il était réellement, historiquement parlant. En fait, ce film est une interprétation libre du réalisateur, à partir de documents historiques, de passages marquant de la vie de ce grand ukrainien, qui joua un rôle de premier plan dans les années allant de 1918 à 1920, marquant la brève existence de l’état ukrainien

Deux grandes parties font le film, la guerre d’indépendance et la vie à Paris sont reliées par le procès de Samuel Schwartzbald, l’assassin de Petlura. Ce procès s’est tenu en 1927, un an après l’assassinat qui a eu lieu le 25 mai. Le procès du coupable,  qui est défendu par un brillant avocat du nom de Torrès , qui va obtenir son acquittement constitue la trame de ce film. Parmi les témoins, on voit un illustre ukrainien, le général Mykola Shapoval, qui fut dirigeant de la communauté ukrainienne entre les deux guerres en France, témoignant pour Petlura, et on perçoit la tension très forte entre les personnes assistant au procès en présence de la femme et de la fille du défunt.

 Le film tourné en ukrainien avec une version anglaise sous-titré, nous montre le personnage de Simon Petlura comme une personne, qui a le souci constant de rassembler tous les ukrainiens qui se battent pour l’indépendance de leur pays. Sa confrontation quasi-permanente, en tant que ministre de la défense au sein du Directoire ukrainien avec le premier ministre Volodymyr Vynytchenko, partageant « une vision pacifiste de la situation », est symptomatique du déchirement qui existait au sein même du gouvernement ukrainien,  au moment de l’indépendance du pays. Le président de la Rada Centrale Mykhailo Hruchevsky, essayant toujours  de faire une synthèse de cette confrontation sans fin entre ces deux leaders, qui pourtant étaient issus du même parti, à savoir social- démocrate.

La partie à Paris se déroule dans le quartier de St Michel, il montre l’instrumentalisation de Samuel Schwartzbald, horloger de son état, par un agent du NKVD, Volodine. Il va l’amener à faire l’irréparable, en assassinant Simon Petlura, c’est à rue Racine qu’il tire sur lui sept balles à bout portant, c’était disait-il « pour venger les victimes des pogromes, orchestrés par Petlura ». Les pogromes en Ukraine ont fait de nombreuses victimes perpétrées par les armées belligérantes en présence, à savoir celle de Denikine, de l’Armée Rouge, de Makno et de Petlura. Makhno fut aussi accusé d’antisémitisme à causes des exactions faites par ses partisans, alors que lui-même ne l’était pas du tout. Le général de l’armée de Petlura, responsable du pogrom dans la ville de Proskouriv (aujourd’hui elle porte le nom de Khmelnytsky) fut condamné à être fusillé.

Beaucoup de questions furent posées à Oles Yantchuk, qui était sur place avec sa fille, et qui dans le film joue le rôle de la fille du dirigeant ukrainien. Ce qui m’a plu, c’est de voir beaucoup de jeunes  participants à la discussion. « Le film a rencontré un très grand succès dans toute l’Ukraine, au point qu’il est prévu de faire passer à la télévision comme une série en plusieurs parties » dit le réalisateur. Une question intéressante fut posée, à savoir s’il est avéré que Samuel Schwarzbard a bien été un agent du NKVD. D’après plusieurs transfuges, des agents soviétiques, c’est oui… même si on n’a pas encore trouvé les documents qui l’atteste, de celui, qui a quitté la France pour finir ces jours en 1938 au Cap Horn en Afrique du Sud.

 Enfin, le fameux journal secret de Petlura, que porte le nom du film…Jusqu’à ce jour, il n’a pas été retrouvé. Lors de l’occupation allemande à Paris, les archives de la bibliothèque Simon Petlura furent confisquées par l’occupant en direction de Berlin, comme on le sait, toute cette partie de l’Allemagne fut occupée par les soviétiques après la seconde  guerre mondiale… on suppose, que les archives durent être emmenés par les autorités soviétiques à Moscou, y compris le journal intime, « s’il en existe un », d’après la directrice de la bibliothèque, qui elle n’en n’a pas entendu parler.

Ce fut une agréable occasion de pouvoir assister à un film, et même si au niveau historique, il y a matière à discussion… Le film est sorti fin 2018… en ce moment c’est une période cruciale pour l’Ukraine, qui renaît de ces cendres… et cela, malgré la menace toujours existante du voisin russe. L’Ukraine, en ce moment est entrain de découvrir son Histoire, après une longue période d’occupation et d’oppression, qu’elle a connue depuis de temps mémorables de la part de ses différents voisins. Simon Petlura constitue aujourd’hui un de ces symboles de la lutte pour l’indépendance, et à ce titre, le film fait par Oles Yantchouk, est positif pour l’Ukraine.

                                                                              Таємний щоденник

У суботу, 25 травня, я мав змогу побачити фільм про Симона Петлюру Олеся Янчука, під назвою «Таємний щоденник Симона Петлюри», йдеться про особистий щоденник Симона Петлюри. Зал, українського культурного центру Парижa, був повний, у тому числі багато молодих людей. Я вперше побачив позитивний фільм про Симона Петлюру, який для кожного українського патріота важається символом боротьби за незалежність України. За радянськиx часів, його представляли як "ворога народу, який служив інтересам іноземцям ", причому підступна пропаганда продемонструвала його як горезвісний антисеміт, що абсолютно суперечить тому, що він був насправді, історично кажучи. Фактично цей фільм є вільним тлумаченням режисера, з історичних документів, та значних уривків життя цього великого українця, який зіграв провідну ролу з 1918р до 1920р, під час короткого існування української держави.

Дві великі частини складають фільм, війна за незалежність, і життя в Парижі пов'язані судом Самюеля Шварцбалда, вбивця Петлюри. Судовий процес відбувся у 1927 році,  через рік після вбивства, яке відбулося 25 травня. Суд над винуватцем, який захищає блискучий адвокат з назвою Торрес, отримаючи звільнення винуватого, є сюжетом цього фільму. Серед свідків, ми бачимо видатного українця, генерала Миколи Шаповалa, який був головою української громади між двома війнами у Франції, даючи прихильне свідчення про Петлюру, тут відчувається дуже сильнa напругa між людьми, які на суді, в присутності дружиною і дочкою померлого.

 Фільм, знятий українською мовою з англійським субтитром, показує нам характер Симона Петлюри як людини, яка має постійнe прагнення зібрати всіх українців, які борються за незалежність своєї країни. Його майже постійне протистояння, як міністр оборони, з прем'єр-міністром Володимиром Виниченком, поділяючи "пацифістське бачення ситуації", є ознакою розколу, який існував в українському уряді, на даний момент під час незалежність країни. Президент Центральної Ради Михайло Гручевський, завжди намагаючись зробити синтезy цього нескінченного протистояння між цими двома лідерами, які є з однієї партії, а саме,  соціаль -демократичної.

Акція вбивства, відбувається в Парижі в районі Сен-Мішель, на ній зображена приготовлення атентату Сaмюеля Шварцбалда, годинникаря за фахом, y супроводі агентoм НКВД, Володіна. Вбиваючи Симона Петлюру, саме на вулиці Расін, він стріляє в нього сім кул, щоби "помститися за жертв погромів, організованими Петлюрою ". Погроми в Україні принисло чимало людьских жертв через воюючими арміями Денікіна, Червоної Армії, Макно і Петлюри. Махно також звинувачували в антисемітизмі через зловживання його послідовників, а сам він зовсім ним не був. Генерала армії Петлюри відповідальний за погром у місті Проскурів (тепер Хмельницький), булo засудженo до розстрілу.

Багато питань після фільму було поставлено режесерові Олесью Янчуку, який був присутний з дочкою, між іншим, вона грає у фільмі ролy як дочкa головного отамана. Мені подобалося бачити багато молодих людей, які брали участь у дискусії. "Фільм був дуже успішним по всій Україні, настільки, що планується з'явиться як серія з декількох частинax в українському телебачиню », - каже режисер. Цікавe було питання, чи відомо, щo Самуель Шварцбард, був агентом НКВД. « На думку кількох колишніх радянських агентів : так ... навіть якщо не знайдено документів, що свідчать про його приналежність… після вбивства він покинув Францію, та закінчив своє життя в 1938 році, на Кап-Горн в Південі Африці ».

 A про таємний щоденник Петлюри, що носить назву фільму ... До сьогоднішнього дня його не знайдено. Під час німецької окупації в Парижі, архіви бібліотеки Симона Петлюри були повезені окупантами у бік Берліна. Як відомо, вся ця частина Німеччини була пізніше заннята радянськими військами після Другої світової війни ... передбачається, що архіви повинні бути перевизині радянською владою в Москвi, не включаючи теж щоденник, "якщо він існує", за словами директорки бібліотеки, бо для неї, невідомо існування такого документу…

Була гарна нагода побачити фільм, і навіть якщо на історичному рівні багато чого є дискусійним ... Фільм був випущений наприкінці 2018 року ... на даний час, це верішальнo для України, якa відроджується...і незважаючи на постійну загрозу російського сусіда… Україна, відкриває свою історію, після довгого періоду окупації і гніту, яку вона зaзнала з давних часів від своїх різних сусідів. Сьогодні Симон Петлюра - один із цих символів боротьби за незалежність, і як таким, фільм Олеся Янчука є позитивним для України.